Притча

Що мені робити, коли маю настрій розповіти притчу? Розповідати, кажете? Гаразд. Тоді сідайте біля матусі й татуся — з ними затишніше — і будьте уважні.

Це трапилося давно. Дуже давно. Була вже Земля, вода і звірі, а людей було ще зовсім мало. Але все одно: чи багато їх, чи мало —

завжди важко розібратись, хто з них поганий, а хто добрий. І жила тоді на одній горі невелика сім'я — батько з мамою і три сини. Внизу в долині, біля самої річки, мала обійстя інша сім'я, у якій підростали дві доньки.

Ті, що з гір, частенько сходили до річки набрати води чи покупатися гарним літом. Але зараз, коли підросли, було вже не до забави: юнакам треба за худобою доглядати, полювати, а дівчатам — їсти варити, полотно ткати.

Хлопці виросли спритні. Вміли звіра здобути, зброю зробити. А дівчата вдалися біловолосі, веселі. Бігали прудко, мов сарни, і такі ж були стрункі.

Подобались дівчатам хлопці, а хлопцям — дівчата. А коли підросли, вирішили одружитися. Але як бути, коли хлопців на одного більше? Спочатку батьки вирішили: хай вибирають дівчата. Думали, думали дівчата, не змогли вибрати. Всі хлопці були гарні, спритні й роботящі.

Порадилися батьки і вирішили влаштувати змагання. Хто з хлопців виявиться сильнішим і спритнішим, ті візьмуть дівчат. Але й у змаганнях всі троє показали себе рівними і вартими. Всі троє одночасно пробігли однакову відстань, однаково далеко кинули важкі списи і стрілами однаково влучили. Тоді вирішили випробовувати легенів в інший спосіб: хто добріший?

На другий день змагання й почались. Дівчат наперед закрили в діжках. Одна, мовляв, порожня, а у двох інших... Кинули жеребок, кому яка діжка дістанеться. Хто з хлопців викотить її на гору до свого житла, у того й буде дівчина з діжки дружиною.

А гора висока, крута, кам'яниста. Двоє із хлопців зразу взялися до справи, а один замислився і відмовився котити діжку. Каже:

-Шкода мені дівчини, яка всередині.

А двоє братів довго котили ті дві діжки звіриними стежками. Сил залишалося все менше і менше. Докотити діжки треба було до заходу сонця. Один із них зустрів на шляху камінь, хотів обійти його, та не з того боку підіпхав діжку, вона покотилася з крутої гори і впала у глибоку прірву. Той, що був попереду, навіть не повернув голови, а побачив би, що з розбитої діжки випало саме каміння та ганчір'я. Може, зрозумів би, що змагання розраховані не на силу, а на щось інше. Зрештою, він викотив діжку до заходу сонця. Вибили дно. Дівчини, зрозуміло, в діжці не було, але умова була дотримана, і йому дісталася одна із сестер. Той, що відмовився, теж став під вінець. Так і утворилися дві молоді сім'ї. Одна — з добра і злагоди, друга — з сили і закону.

Чи котили б ви діжку, коли б там була людина?