Притча

Лежав собі на письмовому столі білий аркуш Паперу. Лежав і дрімав, гріючись під теплим променем сонця.

Було йому дуже сумно і самотньо. Здалося, що не потрібен нікому. І захотілось йому поспілкуватися з кимось. Бачить — визирає з коробки Олівець.

— Ей, послухай, чорний, ти що робиш? — питає він Олівця.

— Стою і сплю, — знехотя відповів той. — А ти що робиш?

— Лежу і чекаю...

— Чого чекаєш?

— Роботи! Я ж призначений до великої роботи! От прийде господар і щось розумне напише на мені або намалює. Причому, напевно, тобою.

— Може, — мною, може, — і не мною. А може, мною, але не на тобі, — різко обірвав його Олівець, думаючи поставити крапку на цій пустій розмові.

— Як це — не на мені?! — обурився Папір. — Те, що писатимуть на мені, — це ясно. Те, що не тобою, — це факт! Швидше авторучкою. Бо ти ж твердий! А на мені легше писати м'яким олівцем. Та й хто в наш час пише простим олівцем?

— І на окремих листках ніхто не пише, — в тон йому відповів Олівець zithromax buy online. — Пишуть у блокнотах, зошитах, альбомах. А на окремому листку, якщо й пишуть, то потім зіжмакають і викинуть у смітник.

— Здра-а-астуйте! Ви-и-икинуть! — розтягуючи слова, передражнив його Папір, — не мене, а тебе! Ти ж часто ламаєшся, тебе заточують, глянь — і списався. А коли від тебе залишається огризок, тобою вже ніхто не користується.

— Хай так, але я все ж таки залишаю по собі слід! І не тільки на папері, але й у історії! — сказав Олівець, щоб закінчити розмову.

— А я що? Хіба ж я не залишаю?..

Та Олівець не дав йому договорити до кінця.

— А тобою користуються всюди, куди не глянь, — чи ти списаний, чи чистий. Ось як!

Дійшла б, мабуть, ця розмова до бійки, коли б не Дмитрик, син господаря. Він увійшов до кімнати, тримаючи в руці хліб, намазаний варенням. Не знайшовши, чим би йому зайнятись, виліз на крісло, перебрав у коробці кілька олівців, вибрав червоний, зелений і синій, і почав малювати на Папері автомобіль. І так захопився, що не помітив, як варення почало скапувати довгими краплями з хліба на стіл, а потім і на папір. Крапля попала прямо на капот машини. «Шкода, тепер нею нікуди не поїдеш, — подумав Дмитрик , — нікому не покажеш».

Розчарований скоєним, хлопчик узяв простий твердий Олівець, що був у коробці і, різко перекреслив ним свій малюнок. Олівець зламався, Дмитрик спересердя жбурнув його на край стола, і він упав на підлогу. Хлопчик склав Папір, загортаючи краплину варення всередину, і викинув його у смітник.

Тепер Папір лежав у смітнику, а Олівець на підлозі. Обидва мовчали. А Дмитрик вибіг із кімнати до мами по новий кусень хліба з варенням.