Одного разу залізла Рука в Кишеню, понишпорила там, нічого не знайшла і сказала:

- Знову ти порожня!

Кишеня, не довго думаючи, відповіла:

- А ти хочеш, щоб у мені щось було?

- Хоча б що-небудь. А то коли не заглянеш до тебе, завжди ти порожня. А тим часом для чогось існуєш…

- Я знаю, для чого. А от ти, бачу, думаєш, що у мені щось появиться без твоєї допомоги! Або хтось чужий покладе не в свою кишеню… Ти ж що не покладеш, відразу й забираєш.

- У мене немає часу бабратися. Я все працюю і працюю.

- Щось не видно по тобі. Щоб ти тяжку роботу мала, - сказала Кишеня.

- Може, не тяжкої, але праці до дідька, - відповіла Рука.

- Яка ж з тої роботи користь, коли ти до Кишені нічого не кладеш! Значить, працюєш дарма або не туди кладеш. Можливо, махаєш багато, а ще треба й Голови слухати.

- Не маю часу з тобою базікати,- занервувала Рука.

- Ондечки, йде знайомий, треба з ним поручкатися.

- Йди! – презирливо мовила Кишеня. – Але пам’ятай , що живеш не тільки для цього.