Якось на Черепаху, яка повзла по піску, сів Метелик, склав великі розмальовані крильця, потер лапками носа і мовив:

- Ти так помалу рухаєшся. Я б давно уже був там, куди ти йдеш, повернувся б назад.

- Нікуди мені поспішати. За цей час у світі нічого не зміниться. А якщо й зміниться – то так воно і має бути. А ти хоч швидко літаєш, та не минаєш жодної квітки. Тому і прилітаєш часом пізніше, ніж я приходжу, - відповіла йому Черепаха.

- Добре, добре otc cialis. А для чого тобі оцей товстий панцир? Чи хтось на тебе з сокирою збирається нападати? – запитав прискіпливо Метелик.

- Якби ти прожив стільки років, скільки я, то, напевне, завів би собі не тільки кістяний панцир, а й металеві лати. Усе твоє життя – це мій один день. Звідси твоя безпечна натура і балакучість!

Подув теплий вітер, підняв Метелика у повітря, і той полетів до наступної квітки, а Черепаха повільно поповзла собі по піску, прикриваючись панцирем. І кожний продовжував своє життя, дане йому природою, не бажаючи його міняти.