Аморфна безколірна маса з характерн им силікатним запахом нахабно розтікалась по столі. Ніби тут її місце, де захоче, там і буде собі текти. Голими руками її не збереш. Розляглася собі, як ланяк на дорозі, викликаючи тільки неприємне враження, бо своїм язиком захопила декілька аркушів паперу, що лежали неподалік від неї. Не поміг і поверхневий натяк стриматися десь на одній купці і винувато чекати, поки тебе не заберуть звідси. Але було не до неї, адже нізащо постраждали аркуші паперу.

Виникла думка: може, так треба. Ніби випадково розлився клей на ці аркуші і склеїв їх, заховавши все, що там написане. Може, не треба їх рятувати, витирати, а то вийде як у тому анекдоті, коли бились жінка з чоловіком, а третій хотів їх розборонити, то вони ж його побили.

Доки буду думати, клей засохне і кінець усім справам. Заклеються, загубляться долі людей.

Тут виникла друга думка: "Ти завжди у будь-якій дрібниці вбачаєш проблему, а то й трагедію, катаклізм. Може, це випадково перекинулась баночка з клеєм, бо хтось зачепив її ліктем."

Тут перша думка іронічно додала: "І забрав баночку, залишивши клей на столі?"

Друга думка: "Правильно. І пішов шукати ганчірку, щоб витерти його."

Перша: "І немае його вже півгодини, аж клей мало не застиг." Друга: "Хіба минуло вже півгодини? Якщо так, гот міг би сам давно витерти, а не філософствувати."

Перша: "Але чому він у першу чергу не взяв ці папери і не рятував. А вже потім міг піти за тією ганчіркою."

Друга: "А, може, його в той момент викликали до на¬чальства."

Перша: "А, може, у нього від цього раптово виникнуло розладнання шлунка."

Друга: "Таке вигадати можеш тільки ти." vendita viagra

Перша: "Давай висловлюватися тільки по суті справи. Тільки факти і лише факти."

Друга: "Ну, я й кажу, яка це зараза перевернула клей і не витерла, а пішла собі додому, начхавши не тільки на папери, а, може, і на всіх нас, на наш відділ, чи навіть на всю нашу організацію, підприємство? Вже не кажучи, що якби зібрати цей клей у баночку, то можна було б його ще раз використати. Наприклад, склеїти кілька паперових іграшок чи зошитів."

Перша: "Так, склеїти тисячу паперових коробок для тих же іграшок."

Друга: "А знаєш, що зараз за допомогою клею виготовляють килими, меблі, навіть костюми."

Перша: "Так, але досить такому товару побути якийсь час в теплі, як він відразу розсихається, розклеюється..."

Друга: "Я бачу, ти все критикуєш, а я хвалю. Хоч, правда, це закон нашого суспільства. Якщо один хвалить, то другий має критикувати."

Перша: "Ти мене довела до цього. Філософствуєш тут -хто вилив, чому і як. Залишилось тільки знайти тих екст¬ремістів."

Друга: "Слухай, а ти часом не була колись секретарем па рторга н іза ції?"

Перша: "Ні, я завжди була при своїй думці, правда, ніде її не висловлювала."

Друга: "Дуже добре робила. Але зараз настали інші часи, бері ганчірку і швидше витирай клей."

Нарешті я з обома думками пішов за ганчіркою, щоб витерти цей нещасний клей. А коли повернувся через деякий час без неї, бо так і не знайшов, то побачив біля столу якогось чоловіка, який тримаючи в одній руці ганчірку, а в другій ножичок, вже зішкрябував той клей, що засох на столі, як кірка льоду. Коли я поцікавився, чи не постраждали цінні папери, то дізнався, що то були лише чисті аркуші. І тільки про одне я пожалкував — що він так довго шукав ту ганчірку, а так довго розмірковував, що мені робити.