Зійшлись у лісі на роздоріжжі різні Сліди і почали між і собою розмовляти. Раніше цього не робили, бо всюди вони були поодинокі, а якщо колись і зустрічались, то завжди о цін за другим ідучи.

Найглибші Сліди — ті, що належали дикому кабану, — вирішили першими почати балачку, бо вважали, що вони тут найсолідніші.

— Скільки полісу ходимо, більших і глибших за нас не зустрічали, та й, як бачите, нікуди не поспішаємо, живемо без метушні, завжди рівні і спокійні, не те що деякі.

Вони, певно, мали на увазі зігзагуваті Сліди зайця.

— А що нам залишається робити, — мовили заячі Сліди. — Ходять тут усякі! Ясне діло, ми не маємо на увазі пас, шановні кабанячі Сліди, — і косо подивилися на вовчі.

— А ви не вештайтеся під ногами і не попадайтеся нам на очі, от і не будете бігати, як шалені. Беріть приклад з кабанячих Слідів, — мовили вовчі.

Неподалік виднілися великі коров'ячі Сліди, але вони мовчали, бо самі не знали, як опинилися тут. Та й скупчення їх на одному місці свідчило про те, що вони тут довго стояли, мабуть корова щось жувала. А за ними виднілись ледь помітні людські Сліди, які спокійною ходою направлялись в глибину лісу. Поруч з ними то справа, то зліва, то забігаючи наперед, то відстаючи від них біля кожного куща, перескакуючи і втоптуючи інші сліди, бавились Собачі. Хоч по них було видно, що це сліди, якоїсь безпорідної дворняги, одначе поводили вони себе, як найсміливіші і наймудріші сліди у всьому лісі.

Десь збоку нервово віялося Сліди самотньої козулі. Вони спочатку мовчали, бо мало спілкувалися з іншими, а навіть коли й бачили їх, завжди відскакували подалі.

Коли собачі Сліди пробігли, козулені, оговтавшись, навздогін мовили:

— Це ви сьогодні такі впевнені, сміливі, а то й, часом, нахабні, бо поруч з памп людські сліди. А от коли ви будете самі у цьому дрімучому лісі, то ще не відомо, на кого будете схожі і як забігаєте.