Вона летіла донизу легко і вільно, виблискуючи і переливаючись у повітрі, як перлина, усміхаючись від щастя, шо народилася цього літнього сонячного дня, така чиста, прозора. Вона була задоволена собою, а ще більше споїм походженням від Сонця, Повітря і Тепла.

Як хотілось їй упасти на пелюстку пахучої троянди, шоб усі нею захоплювались і милувались. Або — на людську щоку, щоб викликати усмішку чи згадку про цей чистий, як сльоза ранок.

"Тільки б не потрапити в брудну калюжу", - подумала краплина.

На щастя, нона опинилась на вимитому дощем даху. Але це не принесло їй радості, бо під пекучим промінням сонця, вона швидко випаровувалась. Погодитись з цим тільки-но народившись, зовсім нічого не зробивши, не принісши ніякої користі, — цього їй аж ніяк не хотілось.

Краплина подивилась на небо, сподіваючись побачити бодаіі маленьку хмаринку, з якої б упала рятівна крапли¬на, гідна її, яка б могла злитися з нею і продовжити на деякий час її існування у цьому світі. Та небо було без¬хмарним. Правда, сильний вітер міг змінити погоду, і це трохи заспокоювало.

"Там, у небі, краплини народжуються чистими і прозорими. Можливо, не всі такі красиві, як я. Кожна з них мас свою долю. Одним щастить — вони потрапляють на чисті квіти, не забруднивши себе до кінця життя, інші обов'язково потрапляють у брудну калюжу — мерзотне існування", — розмірковувала Краплина.

Раптом на дах будинку впало кілька краплин, які, покотившись, з'єднались з нашою краплиною. Вони були чисті, хоча не такі прозорі і яскраві, як вона. Але вона була врятована, її існування було продовжено.

Згодом упала ще одна краплина, потім ще і ще... І от уже, бавлячись, дружно і весело котились вони дахом будинка.

Вони не звернули уваги, як почалась наближатись до них інша група краплин indian viagra tablets.

Спочатку чисті краплини відскочили з бік, але ринва з'єднала їх знову. Дві групи краплин почали боротись за розмежування, але згодом сили вичерпались — і все змішалося. Тепер разом летіли вони униз з великою швидкістю, і вже не було чути ні сміху, ні радості, тільки по шумові води у рівчаку стало зрозуміло, що зайшла злива.

Краплини мчали вниз, вони не встигали думати проте, куди приведе їх рівчак і яким буде їх призначення.

Однак минав час і краплини здивовано придивлялись одна до одної, чекаючи, що з ними буде далі. Чимало з них притерлися, здружилися і злилися. Цим було весело. Інші мовчали, ще не отямившись від стрімкого падіння і перемін.

А наша краплина поступово починала усвідомлювати, що її існування не таке вже й трагічне.

Поволі все ставало на свої місця. Темні і сірі краплини почали опускатися нижче, а чисті опинялися зверху. Наша Краплина подивилася на сірі краплини зверхньо, відчуваючи різницю у походженні, і тільки-но хотіла піднятися іще вище, як колесо машини зачерпнуло разом з нею багато краплин і відкинуло їх у таку брудну калюжу, що не було в ній видно навіть дна.

"Це — кінець усьому, — подумала Краплина. — Кінець моїм мріям, моїм сподіванням". Її розпачу не було межі. Але, на диво, в калюжі її прийняли привітно, навіть посту¬пилися місцем, можливо, тому, що вона була ще не така брудна й сіра, а може тому, що хотіли зберегти її чистоту і прозорість.

Така зустріч ще більше зворушила нашу Краплину і її неприязнь до інших потроху зникала. Вона побачила, що сірі краплини, на яких вона колись поглядала зневажливо, не такі вже й погані.

Все змішалося в сірий колір. І тепер ніхто вже нікому не заздрив, нікого не звинувачував. Доля всіх об'єднала.