У приймальному пункті склотари було багато пляшок. Ті, що стандартні, знаходились у чарунках ящиків, решта — абияк розставлені на поличках. Були тут і півлітрові пляшки з-під пива і води, горілки і вина, та, навіть з-під молока.

І що характерно, пляшки відрізнялися не тільки за місцем розташування, а й за зовнішнім виглядом. Ті, що стояли на поличках, були вкриті густим шаром пилюки, а їх сусідки виблискували з кубел ящиків. Сонячне проміння, щолилось через маленьке віконце, робилоїх ще блискучішими. На фоні цісї сяючої галереї особливо жа¬люгідним здавався ящик без перегородок, у якому лежали вже нікому не потрібні, побиті й надщерблені пляшки.

Тут було тихо, як у погребі. Павутиння, блискуче від сонця, літаючи по приміщенню, створювало особливу ат¬мосферу сонної ідилії, яку порушували тільки машини, що проїжджали повз приймальний пункт.

Ось так і протікало пляшинс життя, і, можливо, нічого б не було, якби не один випадок. Трапився він вранці. На повній швидкості повз приймальний пункт промчала ван¬тажна машина. Не встигли пляшки отямитись, як побачи¬ли, що одна з їх подруг упала з полички і розбилась.

Тут все і почалось.

Пляшка з-під сухого вина, сіра від пилюки, сказала: — Ось бачите, які бувають продавці, ніхто не подумає, щоб поставити тебе надійно на поличку, а ще краще вшпик. Хіба ж вона тоді впала, хіба ж розбилася? Горе яке - залишилися лише друзки. А так придалася б комусь... Нона теж немало коштує...

— Так-так. Перебирають, вибирають, а потім хто до сподоби — кладуть де хочуть, — відізвалась пляшка з-під шампанського, яка стояла поруч malavoi3.martinique.univ-ag.fr. — А скільки скла на мене йде! Хіба не можна в мене знов щось залити — якщо не шампанське, то якусь воду, чи сироп?

— І ті, в які воду наливають, ондечки рівненько поскла-дані в ящики, —додала пляшка з-під якогось закордонно¬го коньяку, яка вихвалялася перед усіма, бо була найоригінальніша.

— А ці, від горілки! Ви лишень подивіться скільки їх тут набралось, ніби люди п'ють тільки горілку, — знову заговорила пляшка з-під сухого вина.

Після цих звинувачень від пляшок з-під води і горілки доринув гомін і дзенькіт.

— Чим ви не задоволені? — почувся голос пляшки з-під мінеральної води. — Ось ти, наприклад з-під вина, ще й надбита, не влазишся в ніякі ящики — тому, відповідно, і масш своє місце на поличці.

— Хіба на нас потрібно менше скла, чи праці на нас затрачено менше? Чи ми у чомусь винні, що у нас вино та шампанське, а не пиво чи якусь там воду заливають?, — бідкалась пляшка з-під шампанського, дивлячись на свою гордовиту подругу — пляшку з-під коньяку, і шукаючи в її очах підтримки.

— Справа не в тій праці, яка затрачена, бо всіх нас штампують, і не в рідині, яку в нас заливають, а в тому, що ми простіші і скрізь підходимо до ящиків, і до автоматів, якими закорковують тару. Отже, ми практичніші, -відповіла пляшка з-під води.

— Але ми дорожчі, вибрані, іноді рідкісні, — тому менш поширені, тому і не стандартні, як ви всі. Значить, нас цінувати треба більше, ніж вас, — наполягала пляшка з-під коньяку.

Дискусія розгоралася.

— Не сперечайтесь, — мовила пляшка з-під води. У будь-яку пляшку можна залити всяку рідину, яка найбільш потрібна в певний час. Це може бути навіть проста холодна вода. Була б лиш під руками пляшка ціла та не щербата і мала б бажання послужити людям.