Жили-були собі директор — той, що видає накази, і підлеглий, що їх виконує.

Директор завжди сидів за столом у гарному шкіряному кріслі, а підлеглий бігав, висолопивши язика, ледь встигаючи виконувати усе, що наказували.

Зрозуміло, директор був товстим, малорухливим і страждав різними серцевими хворобами, а підлеглий — виснаженим і худим, наче хорт, і мав виразку шлунка.

Та одного разу набридло таке життя підлеглому і він, набравшись сміливості, сказав директорові:

— Може, ви б також щось робили, а то все я та я. Тоді б схудли і неодмінно минулися б усі ваші болячки.

— Ні, не можна, не маю права. А хто буде за мене керувати? Крім того, — мене на це місце поставили "зверху".

Що було говорити та ще й у ті часи? Настали інші часи. Почали директора вибирати, а не призначати. От і вибрали директором підлеглого comprar cialis andorra www.preventforschools.org adobe acrobat x download. Тепер він сидить у шкіряному кріслі, за тим же столом і керує. Керує непогано, бо знає добре роботу, сам її недавно виконував.

А начальник тепер за підлеглого. Колишній директор бігає як ошпарений, бо роботи багато, та й не клеється вона, не знає, що до чого. Змучений, задиханий, тримаючись за серце, одного разу підходить він до свого начальника і каже:

Допоміг би ти мені, бачиш, скільки роботи, а я не встигаю.

А той спокійно:

- Ні. Працювати легше, ніж керувати. Вам що — бігати! Тепер мушу думати і за вас всіх і за себе, тобто виконую подвійну роботу. Йди, працюй, а я буду керувати, бо без мого керівництва невідомо, чи потрібна вся ця робота.