День або два лежав собі на письмовому столі білий аркуш Паперу. Лежав і дрімав, а на нього позирав краєчок сонця і ще більше розморював його.

Було йому дуже сумно і одиноко. Ніхто до нього торкався, ніхто ним не користувався. І виникло у нього бажання поспілкуватися з ким-небудь. Помітив — стирчить з коробки Олівець. Знав, рано чи пізно доведеться з ним працювати в парі — як ножеві з хлібом.

— Ей, чорний, ти що робиш? — запитав він в Олівця

— Стою і сплю, — відповів сонно Олівець. А ти робиш? — запитав він у свою чергу, без особлив інтересу.

— Лежу і чекаю, — відповів серйозно папір.

— Чого чекаєш?

— Роботи. Я ж призначений до великої роботи. От прийде власник квартири і щось розумне напише на мені або намалює. Причому, напевно, тобою.

— Може мною, може не мною. Але може мною, та не на тобі, — різко обірвав його Олівець, думаючи постави крапку на цій пустій розмові.

— Як не на мені? — обурився Папірець, і якби не сонце, що віддавало кольорами всюди, було б видно, як він почервонів від гніву. Вів далі вже роздратовано: — Те, що писатимуть на мені — це ясно. Те, що не тобою — це факт. Скоріше, авторучкою. До того ж ти твердий. А по мені треба писати тільки м'яким олівцем. Кольоровими олівцями, авторучками і фламастерами користуються частіше. Хто зараз пише простим олівцем?

— Та й на окремих листках ніхто не пише. Пишуть в блокнотах, зошитах, альбомах. А на окремому якщо і пишуть, то потім зіжмакають і викинуть у смітник.

— Здра-а-астуйте! Викинуть! — повторив Папір, розтягуючи слова, і при цьому перекривив рот. — Скоріше вже тебе. Ти часто зламуєшся, тебе заточують, глянь і списався. А коли від тебе лишається половина, то тобою вже ніхто не користується. Або викинуть, або пхають кудись.

— Хай так, але я все ж таки залишаю якийсь слід! І не тільки на папері, але й в історії! — сказав Олівець, щоб закінчити на цьому розмову з тим нікчемним Папером.

— А я що? Хіба ж я не зберігаю?...

Та Оливець не дав йому договорити до кінця. "Краще я сам перший висловлюсь", — вирішив він.

— А тобою користуються всюди, куди не глянь, — чи ти списаний чи чистий. Ось як!

Паперові нічого не залишилось відповісти як: "А ти — телепень!"

Дійшла б, мабуть, ця розмова до бійки, коли б не Дмитрик, син власника квартири, який увійшов до кімнати, жуючи хліб з варенням. Не знайшовши, чим би йому зайнятись, виліз колінами на крісло, перебрав у коробці кілька олівців, вибрав червоний, зелений і синій, і почав малювати на папері машину. І так захопився, що не помітив, як варення з хліба почало капати довгими краплями на стіл, а потім на папір. Крапля впала прямо на капот машини. "Шкода, тепер нею нікуди не поїдеш, -подумав Дмитрик, — нікому не покажеш".

Розчарований своїм малюнком, хлопчик узяв простий твердий Олівець, що був у коробці поруч, різко перекреслив свій малюнок, при цьому зламавши серцевину олівця, і жбурнув його на край стола. Олівець покотився і впав на підлогу. А Дмитрик поклав хліб до рота, склав Папір, загортаючи краплину варення всередину, і викинув його у смітник.

Тепер Папір лежав у смітнику, а Олівець на підлозі. Обидва мовчали. Тільки Дмитрик, щось вигукуючи, вибіг з кімнати до мами за новим куснем хліба з варенням