— Дядьку! А що ви будете палити? — запитав один із хлопчиків, котрі стояли неподалік від Пилипа і з цікавістю спостерігали, як він розводить багаття.

— Буду спалювати все, що не потрібне в хаті, — відповів Пилип, та згодом пожалкував, що ляпнув таке, бо діти чого доброго, почнуть палити все, що вважатимуть зайвим у своїй хаті.

Затріщали сухі дрова, і на подвір'ї з'явився червоний гребінь вогню, який додав ще більше тепла погожому літньому вечору.

Дивлячись на багаття, Пилип очікував, коли воно стане великим, щоб кинути туди те, заради чого, власне, й роз¬кладав цей інквізиторський вогонь.

А почалося все з тріски...

Його співробітник Микола — хлопець не дурний. Але яким же повинен бути чоловік в сорок років, щоб загнати собі в ногу тріску, а потім, відповідно, піти на лікарняний на тиждень, та ще й наприкінці кварталу. Тепер за нього хтось повинен виконувати його роботу, хоча й невелику, але все ж таки.

Миколині обов'язки полягали в перевірці апаратури в філіалі електростанції. Доля і начальство розпорядились послати у відрядження замість Миколи Пилипа. Це була, як зауважив Пилип, перша тріска, яка стала поперек не тільки Пилипові, а і його друзям і знайомим.

Книжку, про яку буде йти мова, Пилип купив саме там, у районі. Якби ж то ще вона була цікава. Хіба що назва трохи інтригуюча, тому й купив. Назва, зрештою, звичайна: "Гігієна мужчини і жінки", але чомусь вона привертала увагу всіх, хто її бачив. Чи тому, що люди не знали тої гігієни, чи тому, що цікавились протилежною статтю. Але як там не було, а вона переходила з рук в руки, іноді навіть без відома власника. І добре, що Пилип не знав, де саме зараз його книжка. Зовсім випадково він помітив, що з усіма, хто читав її, кояться дивні речі.

Спочатку книжку прочитала Пилипова жінка. Потім віддала подрузі Вірі. Ось тут і почалося. Через кілька днів у Віри вкрали в тролейбусі гаманець, в якому була майже вся зарплата. Залишився тільки членський квиток охоронця пам'яток історії та архітектури. А за тиждень лягла до лікарні Пилипова дружина з хворобою Боткіна.

Пилипові справді ніколи було слідкувати за книгою — бігання на роботу, в дитячий садок, до лікарні заповняли всі його дні і вечори. Пізно ввечері, знесилений, він падав на диван і опам'ятовувався лише тоді, коли на екрані телевізора пронизливий звук "Не забудьте вимкнути телевізор" нагадував сирену швидкої допомоги, яка вночі забрала жінку до лікарні.

Про існування книжки нагадала сусідка, яка сама принесла її до хати і вибачилась, що книжка трохи забруднена кров'ю. Дізнавшись, що її чоловік потрапив у автомобільну катастрофу, лишився живий і тепер лежить у травматології, Пилип нічого не сказав, лише з якимось острахом взяв книжку і жбурнув її в коридорі на поличку. хіба доведеш, що спільного може мати ця невинна брошура в м'якій обкладинці з тими випадками, які сталися з людьми, котрі її читали. Та як би там не було, а доля робить своє.

Андрійчик, його син, жбурнув у дитячому садку в якогось хлопчика каменем, і добре, що не потрапив в око, а десь збоку. Прибігла додому вихователька, висловила все, що думала про поведінку Андрія, і про нього, Пилипа. На закінчення додала, що не треба виховувати дітей на таких книжках thompsonmusicstudio.com. Хоч Андрійчик читати ще не вмів, але крадькома від батька взяв книгу. Напевно, його зацікавили малюнки , як і виховательку, котра встигла прочитати кілька сторінок.

Пилип серйозно почав задумуватись над тим, куди б її подіти. Подарувати комусь було б несправедливо з його боку: позичати комусь горе — цього він аж ніяк не хотів, але залишати вдома не годилося.

Вирішилась проблема зовсім несподівано. Микола, за кого Пилип працював, прийшов до нього з півлітрою, щоб віддячитись за все. Просиділи допізна, радіючи, що в них інемає жовтяниці і що можна пити цю хімію, бо дружина, яка в цей час поралась на кухні, навідріз відмовилась перепустити з ними чарчину. А коли вже на доброму підпитку Микола виходив від Пилипа, в коридорі йому на пні потрапила нещаслива книга, і він попросив дати почитати не стільки йому, як казав, скільки його жінці. І вони зі сміхом розпрощалися.

Наступного дня задзвонив телефон: в трубці викрикувала жінка Миколи і звинувачувала Пилипа, що той підпоює її чоловіка, що вони обидвоє однакові п'яниці, а Микола, до того, ще й зрадник.

Пилип зрозумів, що вони посварилися. Ввечері прийшов до Пилипа з проханням помирити їх і підтвердити, що в той вечір він був таки у нього, а не в коханки. Заразом повернув і книгу, яку в його домі ніхто не встиг прочитати. Добре, що вона хоч залишилась ціла бо жінка хотіла подерти, дорікаючи: начитався, мовляв всяких книжок і думаєш, що інша краща.

Пилип зрозумів, що книжка знов наплодила приємностей. І став шукати способу, як помирити Миколу з його половиною. Вони зібралися і поїхали на другий кінець міста, до родичів, куди подалася Миколина жінка.

Коли Пилип повернувся, в хаті було гамірно. По коридору бігали діти, а великій кімнаті сиділи кілька жінок і пили каву. Це сусідки зайшли поділитися останніми новинами. Пилипу довелося посидіти трохи на кухні, поки вони наговорилися донесхочу. Коли розійшлися, жінка стала готувати Пилипові вечерю і між іншим сказала, що книжку взяла почитати сусідка з першого поверху, щоб не переживав, бо знала, як він шанує книги.

"Не переживав! — подумав про себе Пилип. Потрібна вона мені! Переживати, по-моєму, треба більше їм, а не мені".

...Незабаром Пилип розпалив багаття такої сили, самому можна було згоріти. Зігнувшись, потайки, щоб ніхто не бачив, поклав книжку у вогонь. Вона потемніла по краях, потім почала сама відкриватися, стала схожою на віяло, яке згодом покоцюбилось.

Пилип дочекався, поки остаточно не зникне полум'я і залишаться самі лише тліючі рештки. Потім зі спокійною совістю пішов до хати.

Раптом пролунав дзвінок. Телефонувала сусідка з першого поверху — з лікарні. їй зробили операцію, здасться вирізали апендикс. Вона просила передати чоловікові, щоб той знав де вона.

"Ось і добре, все стає на свої місця", — подумав Пилип, дивлячись через вікно, як вітер бавиться попелом.