Ми всі вже давно не діти і знаємо, що ніякого Миколая, який приносить подарунки, немає, як і Діда Мороза, котрий, хоч і приность їх, частенько не є дідом. А про Снігуроньку вже мовчу. Нещодавно наша сусідка нарядилася у Снігуроньку, коли святкували Новий рік у нашому ЖЕКу, та ніяк не могла влізти в її кожух, довелося вставляти клини.
Та повернемося до Миколая, бо так хочеться ще бодай хвилинку пожити у цій казці.
До недавнього часу ми з дружиною регулярно на ці свята одне одному добирали подарунки. Було це дуже цікаво. Щотільки дружина не робила, аби вислідити, коли я їй щось покладу під подушку, та ніяк це їй не взналось. Увечері, коли ми лягали спати, перемацувала все, безрезультатно. Навіть серед ночі прокидалась і хапалась за подушку... А на ранок, як і кожного року, знаходила подарунок. І частенько саме той, про який мріяла.
Тут я трохи перебільшив, бо вгодити їй не під силу навіть арабському еміру.
А про те, що моя дружина розумна надміру, знають всі, особливо мої батьки. І мені довелося не раз переконуватись у цьому. Нещодавно, якраз на свято Миколая, коли вранці я отримав свій подарунок, який вона спокійно, не ховаючись, витягла з шафи, а я, як кожний мужчина, приняв його також спокійно і звично, ніби так має бути кожного дня. Та коли дружина дістала з-під подушки подарунок від мене і не менш спокійно чмокмула в щоку, як це вона робить кожного дня, коли я приходжу з роботи, це мене трохи здивувало. Бо парфуми я діставав два місяці, довелося мало не пожертвувати своєю честю, а тут така байдужість. Я був ще більш здивований, коли вона з таким же спокоєм на обличчі витягла з шафи подарунок для себе — шубку, яку, як вона сказала, подарував їй Миколай. Я мало не луснув, але стримав себе, як належить інтелігентові. Мовив лише, що дуже радий за неї і чи не міг би цей Миколай щось подарувати і мені. На це вона відповіла, що він дарує тільки жінкам. Більше я нічого в неї не питав, а вона мені не пояснювала. На цьому розмова про Миколая того дня закінчилася.
На другий день дружина крадькома спостерігала за мною, а я думав про одне і те ж: де це я дав маху, що допустив можливість вклинитись між нами якомусь Миколаєві. З того дня я хаотично почав шукати того Колю. Кілька разів "випадково" зустрічав дружину з роботи. Приглядався, що вона вдягає, коли йде на роботу. А коли приходила—принюхувався, чи вона не пахне тютюновим димом. А якщо він не курить?
І пішло, і поїхало. З'ясував, чи на роботі у неї немає якогось Миколи. На горе чи на щастя — не було. Але він міг зватись і не Миколою, а бути сучим сином. На всяк випадок відмовився гостювати в наших спільних друзів. Часом дзвонив до неї на роботу, ніби мені треба поради¬тись, перевіряючи, чи вона на місці. Увійшов в довір'я до її подруги, котру раніше терпіти не міг, але й від неї не отримав жодної інформації. Минав час, а Колю так і не міг знайти. Витримка у дружини залізна. Оком не моргнула і «є виказала нічим, що я за нею стежу, хоч добре бачила і шала. Знала, як б'ється моє серце, і мовчала. Щоб провалився той Миколай. який подарував мені її і ще двох дітей. Ні, діти залишаться, а вона хай йде до нього зі своєю шубою. Я їй шубу не куплю, бо не маю за що.
Так тривало майже тиждень, пеки одного вечора у ліжку, я не повернувся до неї спиною. Настав апогей наших відносин. Ще трохи — і розлучення неминуче. Але дружина простягла мені папірець, де було написано: Страхуйте своє здоров'я на ... суму, а коли мине відповідний термін, ви зможете отримати вкладені гроші і зробити собі чи комусь подарунок!".
Цей папірець і зберіг нашу сім'ю. Не раз я подумав, що якби вона за ці гроші придбала подарунок не собі, а мені, не виникло б жодних проблем. Я не підірвав би віри у святого Миколая.
|