"Щось надто довго горить те червоне світло", — обурено подумав Петро Невідко, стоячи під світлофором і чекаючи і доки загориться зелене, переступав з ноги на ногу і озирався.

Петро поспішав у хімчистку, аби забрати плащ, який незабаром буде потрібний — настають холодні дні. Та ще й у продуктовий магазин мав збігати чогось м'ясного купити. І все це треба встигнути до футбольного матчу.

На цей раз хімчистка видала продукцію без залишкових і додаткових плям, правда, і без ґудзиків.

По дорозі додому Петро вирішив заскочити в рибний магазин — виконати доручення дружини. Але згадав, що для риби у нього немає паперу, вирішив купити газету.

Сів у трамвай і знехотя став розглядати шпальти.

Не любив Петро читати газету, не вірив у те, що там написано.

— Усе це — брехня, — казав він часто. — Одні переписують з інших. А якщо і пишуть самі, то такі далекі від правди, що не варто читати. Якщо захочеш дізнатись які-небудь новини, то увімкни телевізор. Хоча краще не дивитися на все те, що в світі робиться, бо страшно стає. Ліпше піти на свіже повітря, в доміно пограти.

Жінка виписує"Работницу", син — "Пионерскую правду", а він — "Програму телебачення". Більше макулатури в хаті не потрібно. І крапка.

Тримаючи в руках газету, глибоко зітхнув: "От, будь-ласка, знову нісенітниці. А такий тираж!"

Про що тут пишуть у нашій місцевій "Правді"? Наче існує ще якась інша правда. От, наприклад, заголовок — "Знайти своє місце". Ясне діло, не знаєш свого місця, не встрівай куди не слід. А знайшов його — живеш добре. А ми і, ще "Сміх крізь сльози". Кому не зрозуміло, про що йде мова? Тут плакати треба, а він сміється. Або — "Кого обдурюємо?". Зрозуміло, що мова про продавців, у них тільки те й на оці, аби кого обважити. Навіщо про це писати? Треба ловити і — карати. Або ще — "Дивіться правді в очі". Хто не може дивитись просто в очі — той збрехав або вкрав. А це зовсім не цікаво — "До роботи!" Ну, хто не знає, що треба працювати кожного дня від дзвінка до дзвінка? Не будеш працювати — помреш з голоду".

Петрові набридло читати заголовки і він кинув газету на крісло поруч.

Коли трамвай під'їхав до магазину, Петро взяв свою сумку і зійшов, забувши про газету і про те, для чого її купив. Згадав тільки тоді, коли в магазині підійшла його черга. Він вирішив взяти велику рибину, яку можна було б нести в одній руці, бо в другій — сумка. Так, тримаючи рибу, як метальник ядро, коло голови, Петро попрямував до найближчого кіоску, щоб придбати кульок чи газету.

Знову він опинився біля світлофора, повз який мчали машини. І тут рибина, очевидно, захотіла зробити останній подих: хвицькнула хвостом, висковзнула з руки і впала на асфальт. На неї наїхав автомобіль, розвернуся в протилежний бік і юзом вдарився в зустрічну машину.

Одразу ж зібрався натовп людей, які з цікавістю розглядали то розбиті машини, то Петра, котрий так і стояів тримаючи руку біля голови.

Що було далі, він нікому не розповідав — ні на роботі, ні вдома. Два дні Петро дивився телевізор, а перед очима були тільки автомобільна аварія і його рука без рибини, що нагадувала фрагмент старої фламандської картини.

Не витримавши, жінка сказала: "Виключи хоч ні півгодини той телевізор, бо перегріється". Вимкнув, подітись ніде.

"Заплатив за рибину майже всю зарплату", — згадував Петро.

На очі потрапила свіжа газета. Напевно, жінка купила. Спочатку переглянув фотографії, потім зупинився на останній сторінці, де трапляються цікаві історії та гуморески.

Привернув увагу заголовок "Дорога рибина". Струм пробіг по тілу. "Невже про мене?". Почав читати:" У нашому місті стався кумедний випадок. Один уже немолодий чоловік, на жаль, не знасмо його прізвища, зайшов у наш спеціалізований магазин "Дари моря" і придбав десь так кілограма на три рибину. Не маючи чим її загорнути, змушений був нести її у руці, бо в другій — переповнена сумка. Коли він переходив дорогу, рибина вирішила втекти: вислизнула з його руки і впала просто під колесо автомобіля, якій тут же розвернуло. Він зустрівся із зустрічною машиною. Винуватцеві аварії і власнику рибини довелося заплатити чималий штраф одразу двом водіям. Дорогою виявилась рибина, якщо не "золотою". Немала заслуга в цьому і магазину "Дари моря", який відпускає товар без упаковки".

Коли прочитав замітку, Петрові трохи полегшало на душі. Знайшлися люди, котрі зрозуміли і поспівчували йому. "Часом газети пишуть правду", — подумав він, обережно і шановно заховуючи газету у шафу.