"Який цей світ складний, — подумав про себе Об'їдаленко, лягаючи спати, і одночасно відчув гострий біль у животі. — Може, мине, адже не раз таке бувало". Та живіт знову періодично нагадував про себе.

"Он як побудований цей організм, — роздумував він, — коли захоче, тоді і заболить, і не питає тебе, чи потрібно це тобі зараз, вночі. Краще вже захворіти завтра на роботі. Може відпустять додому полікуватись. Цікаво, — міркував він далі, — у комах також болить живіт? Напевно, у таких маленьких істот і невеликі болі. От якби бути таким маленьким, щоб мало хто тебе зауважував і бачив.

Можна заховатися куди захочеш, наприклад у куточок квартири: сидиш собі там і все спостерігаєш. Або залізти в замкову шпарку. Хто б міг подумати, що ти там є і все звідтам бачиш та чуєш: можеш дещо підслухати у декого в кабінеті, а на завтра ти вже все знаєш. От тільки б хто-небудь не додумався ключа туди встромити.

Знову в животі пробігла хвиля болю, яка перебила Об'їдаленкові сон. Він згадав, що сьогодні у нього забарахлив телевізор.

"Такий великий ящик, — обурився подумки, — мабуть, з тисяча деталей зібрана в ньому. А одна якась, вибачте, жіночого роду, захоче і не запрацює, — бачите, жарко їй стало, перегрілась, перепрацювалась. А інші що, не працюють? Наприклад, чоловічого роду всякі там трансформатори. І тоді ти не знаєш, що тобі ввечері робити, чим зайнятись.

От би бути маленькою деталькою. По тобі біжить змінний струм — то туди, то назад, а ти взяв і перекрив крантик—і тепер ні туди, ні сюди. Захочеш, зможеш кому-небудь викривити фізіономію до невпізнання, навіть відомим людям. А спробуй нинька так зробити. Я що, сам собі ворог, — всі хороші, всі товариші і колеги".

Об'їдаленко почув, як наближається пронизливий писк комара. "Цікаво чому він завжди любить залізати у вухо, і причому тільки в ліве? Ні, сьогодні у тебе це не вийде", — вирішив Об'їдаленко і повернувся на другий бік. А комар політав-політав, як бомбовоз, і все ж примудрився залізти у вухо.

Об'їдаленко розмахнувся правою рукою, щоб вбити комара, але схибив і замість вуха вдарив себе по правому оці і носі.

Почувши знову звук комара, вирішив: "Ну його до дідька". І заліз з головою під ковдру.

Стало задушливо й темно, як у печері. "І є ж люди, які ходять по печерах, пірнають у темну холодну воду. Пірнув туди, пливеш, а кисню не вистачає. І вже заблудився, нарешті втопився. І тебе вже несуть неживого. От і дожився до свого похорону. Попереду несуть твою фотографію в рамці, а ззаду на подушці значок ГПО. Доречі, у мене немає великого портрета, треба завтра ж сфотографуватися. Всяке буває".

Він висунув голову з-під ковдри. Дихати стало легко, ніби в лісі. "Лежиш собі серед високих дерев і дивишся у блакить. Гарно спати на чистому повітрі — ні тобі музики, ні тобі машин. Тиша навкруги...".

Прокинувся Об'їдаленко вранці, відзначив, що перестав боліти живіт, лише голова була тяжкою. Ось тут він і згадав відому пораду — на ніч не варто наїдатись.