Заочнін подивився на годинник: було рівно сімнадцять нуль-нуль. Уважно оглянув свій стіл — начебто все в порядку, ніяких слідів проведеної роботи. Перевірив замки "дипломата" і вийшов з кабінету, акуратно зачинивши за соболю двері.

До автобусної зупинки прямував не поспішаючи. Був настроєний рішуче, по-бойовому і разом з тим спокійно і врівноважено.

"Так, — подумав Заочнін після того, як вскочив до автобуса і за ним відразу ж ляснули двері, — все правильно, все розраховано".

На цей раз, як не дивно, людей в автобусі було мало, і роздратування, яке звичайно виникало в Заочніна, не дало про себе знати. Він тішив себе тим, що не потрібно озиратися по боках, аби поступитися місцем літній людині.

"Так! — ще раз підсумував думки Заочнін. — Якраз сьогодні треба починати. І день видався теплим. Здасться, все повинно вдатися".

Заочнін жив у гуртожитку для холостяків. Товариш по кімнаті поїхав у відрядження, і сьогодні ніхто небуде йому заважати.

Він нашвидкоруч проковтнув ясшню, взяв з десять аркушів білого паперу, ліг на ліжко і замислився. Погортав аркуші, потім підвівся, вирішив додати ще декілька, бо подумав, що їх недостатньо для солідної роботи.

"А що, коли зразу почати писати роман?! Так! Звичайно ж, у трьох томах. Один швидко читається і легко забувається. Удвох томах завжди чогось не вистачає і хочеться продовження. А три... До того ж — гонорар".

"Чим писати? — думав Заочнін. — Олівцем? Ні, не солідно. А раптом потім будуть перечитувати оригінал? Подумають, що не зміг навіть ручки собі купити. Перо застаріло, та й не зручно. Кулькова теж не підходить, кажуть, паста вигорає, а що ж для нащадків залишиться?"

Нарешті, Заочнін наважився і витягнув з піджака ручку, яку подарував йому жіночий колектив levitra 20mg prix en pharmacie.

"Про що писати? Відомо про що, — про таких, як він, холостяків, котрі немало прожили і дещо бачили. А хто ж буде писати, коли не такі, як я з вищою освітою і немалим трудовим стажем, — думки одна за одною полонили Заочніна. — Згадати тільки, як важко складав сесії, скільки було зустрічей з різними людьми! Звичайно, якщо все зібрати, додати і розкласти, та ще й змішати з погодою, може дещо вийти. Щось позичу у Пушкіна, загляну до Толстого, і маєш готовий... Як би це назвати? Довго літературознавці будуть сушити собі голови, до якого жанру можна зарахувати твір.

А тим часом я уже отримаю гонорар. Його, як відомо, назад не віддають. І взагалі, чим гірше писати, тим менше будуть купувати. А це означає, що книжки довго лежатимуть на полицях книгарень, і ти станеш відомим усьому місту".

Думки Заочніна перемістились на роботу. Сьогодні завідуючий прочитав йому анафест за запізнення. Треба< ж, за якихось п'ять хвилин розмов було на цілий день. А цей П.Г., теж мені фахівець, говорить, що треба більше читати по спеціальності.

"Звичайно, опишу зустріч з однією із своїх подружок. От тільки з котрою?"

І почав перебирати в пам'яті різні епізоди зі свого життя. Нарешті зупинився на недавньому побаченні з М. "Згадати є що, — подумав Заочнін. — Шкода тільки, що на образ жінки-героїні вона не потягне."

У кімнаті стало холодно. Заочнін вкрився ковдрою. "Спочатку трохи подумаю", — вирішив він і поклав чисті аркуші на табуретку, де стояв будильник і цокав у такт дощу.

Прокинувся Заочнін пізно ввечері, згадавши, що по телевізору вже пройшли останні вісті і він не подивився спортивних новин. Засмутився. Скинув з себе ковдру, підвівся з м'якого ліжка і почав збирати чисті білі аркуші, акуратно складаючи їх у "дипломат". "Допишу завтра," — вирішив він.